Бібліотека в бібліомаршрутах

Про село

   Село, як людина, - у кожного своя доля. Воно є своєрідним дивосвітом зі своєю чарівністю і привабливістю.

    А наше село гарне, у будь-яку пору року. Територія Михальчанської сільської ради займає площу 32 км² і охоплює чотири села: Михальча, Дубово, Спаська і Заволока.

   Однак історичні відомості свідчать, що не так давно межі території регіону були дещо іншими. З книги Загарії Воронки ми дізнаємося про те, що Михальча мала дуже великі розміри. Її територія на півдні сягала Сторожинця, а на півночі – річки Прут та села Мамаївці. Це підтверджує думку про те, що с. Кам’яна – це частина Михальчі. На північний захід територія простяглася до закінчення вул.. Сторожинецької м. Чернівці. Східна частина Старих Бросківців також була територією Михальчі (кут Черешенька).

  Обласний конкурс

«Бібліотека в бібліомаршрутах»

 В центрі мальовничого села Михальча у стародавній австрійській будівлі знаходиться наш клуб і бібліотека , яка була відкрита у 1946 році.

   Багато людей працювало в нашій бібліотеці. Хоча всі вони не мали спеціальної освіти, зате любили книгу, українську пісню, проводили масові заходи, на які приходили багато односельчан. Книг було дуже мало. З інвентаря – 2 столи та 6 стільців.

   Сьогодні в бібліотеці налічується біля 8 тисяч книг. Придбано нові стелажі, бібліотека озеленена. Бібліотека і клуб співпрацюють з місцевою громадою і виконують ряд важливих завдань, основне з яких  - виховання підростаючого покоління.

  

 В 1882 році відкрита перша школа у селі. На той час українська початкова школа була розміщена в приміщенні теперішнього клубу та бібліотеки.

   У післявоєнний період школа перебралася у приміщення будинку дідича (поміщика) К. Нікуліце, який емігрував  до Румунії. Тут школа розміщувалася до 1987 року, коли перейшла до новозбудованого приміщення.

 

     А в приміщенні старої школи почала працювати дільнична лікарня. В 2010 році в нашій лікарні відкрили геріатричний центр для одиноких людей поважного віку, людей з обмеженими фізичними можливостями. Для цих людей культпрацівники села проводять масові заходи: вечори, вогники, бесіди, вітають з різними святами. Бібліотека цих людей, а також всіх працівників лікарні, геріатричного центру обслуговує книгою. Всі вони мають можливість замовити ту чи іншу книгу.

  Духовним нашим оберегом є православна церква Успіння Богородиці. Друга церква була на горбі, як іти в бік с. Кам’яни.

   Нинішня церква побудована у 1901 році. Повна вартість цієї церкви 11 000 флорінів – 22 000 крон.

   А якщо перевести в гроші і працю, підвіз, їжу для працюючих на будівництві церкви, безкоштовно використані прихожанами, тоді б її вартість перевищувала 15 000 флорінів. Вона висока, світла і добротно збудована. І зараз односельчани дбають про свою церкву.

  

                                   Каштан у старому центрі села 104 роки.

   Через село протікає річка Коровля. Найбільший правий приплив річки має назву Личинець. Саме в Личинці жінки села копають синю глину, яка є дуже цілющою, помічною. Наша односельчанка Лаврук Л.В. про цю глину написала книгу, яка називається «Синя глина».

   Біля боярської будівлі (нині це приміщення лікарні та геріатричного центру) засновано парк - пам’ятка садово - паркового мистецтва. Михальчанський парк був заснований у кінці ХІХ ст. на території маєтку К. Нікуліце. Роботи по догляду за парком велися його слугами за власні кошти господаря.

   По поновних даних, на початку ХХ ст. тут нараховувалось більше 30 видів екзотичних рослин, про що свідчить матеріал з книги Загарія Воронки «Про Михальчу», видана у 1912 р. на румунській мові.

   Всього на території парку росте 512 дерев та кущів, з них екзотичних 53 екземпляри.

   Лише у 1984 р. він був взятий під контроль держави і одержав статус садово-паркового мистецтва.

   У нашому селі є багато гарних місць. Одне з них – «Михальчанське Око». Унікальність цієї водойми полягає не тільки у її розмірах, походженні, а й у красі. Озеро «Михальчанське Око» назвали на підставі того, що форми озера та її околиці схожі на людське око. По його берегах поодинокі дерева і кущі нагадують нам вії,а штучне насадження канадського дуба, клена та акації вздовж північного берега схоже на брову. На озері у будь-яку пору року можна побачити відпочиваючих з села та міста Чернівці.

  

Милує око гарний пейзаж села, ошатні будинки, квіти біля них. Та найкраще, найцінніше, що у нас є – це наші гарні, добрі душею, працьовиті люди, в яких золоті руки. Це наша гордість села:

                                    

                                               Васкул Любов Василівна

  Маскаль Катерина Дмитрівна, вишивальниця

       

 Костриба Анна Миколаївна, вишивальниця, художниця, писанкарка

  

 Корнута Наталя Миколаївна, народна поетеса

  

   

     Милують око гарні пейзажі села, статні будинки, квіти біля них. Та найкраще, найцінніше що у нас є – це гарні, душею добрі, працьовиті люди, в яких золоті руки. Це наша гордість села:

   Васкул Л.В. – вишивальниця, заслужений майстер народної творчості України.

   Тушинський О.Т. – книголюб, збирач усної народної творчості.

   Маскаль К.Д. – вишивальниця.

   Маскаль В.М. – краєзнавець.

   Костриба А.М. – вишивальниця, художник, писанкарка, почесний житель села Михальча.

   Адамович С.М. – садівник, квітникар.

   Верстюк М.М. – колишній культпрацівник, нині пише чудові вірші. Жаль, що немає надрукованої книги з його віршами. Друкується в газеті «Відродження». В нашій  бібліотеці оформлена папка-досье «Знайомтесь: М.Верстюк і його поезія», де зібрані всі його публікації в пресі.

   Пинтелюк Л.В. – вчителька Спаськівського НВК, краєзнавець, написала книгу «Цвіте моє село під небом України», де зібрано багато цікавого матеріалу про село та людей праці. Це: Верстюк М.М., Проданчук М.Г., Кисилиця Г.Т., які за своєю працею нагороджені багатьма урядовими нагородами.